Владика Ярослав відслужив соборову заупокійну Архиєрейську Літургію за всіх усопших [фото]

10 червня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив соборову заупокійну Архиєрейську Літургію за всіх усопших у Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобичі. Детальніше...

Владика Петро Лоза у Дрогобичі: Святий Дух приходить, щоб оновити лице землі — відновити, загоїти, зцілити, подати повноту благодаті, яка потрібна кожному з нас [фото]

9 червня, у день Святого Духа, відбулись святкування з нагоди храмового празника Катедрального собору Пресвятої Трійці, у м. Дрогобич.  З цієї нагоди урочисту Архиєрейську Літургію очолив владика Петро, єпископ Сокальсько-Жовківський, у співслужінні владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, о. Тараса Гарасимчука (пароха парафії Пресвятої Трійці), священників парафії та свяещників Дрогобицького деканату. Детальніше...

Владика Ярослав відвідав парафію Зіслання Святого Духа в м. Борислав [фото]

8 червня, у свято П’ятидесятниці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію Зіслання Святого Духа у м. Борислав. У співслужінні о. Романа Василіва (декана Бориславського), о. Петра Підлубного (адміністратора храму) та місцевого духовенства владика Ярослав освятив нові дзвони та відслужив Архиєрейську Літургію. Детальніше...

Проповідь на Зіслання Святого Духа (2025)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Ми зібралися сьогодні в Божому храмі, як і апостоли на п’ятдесятий день після Христового Воскресіння, аби таїнственно пережити разом з ними історичну подію Зіслання Святого Духа. Разом з Христовим Різдвом і Воскресіння свято П’ятидесятниці належить до найбільших свят нашого церковного року. Спираючись на спадщину Святих Отців Церкви, ми споглядаємо подію зіслання Святого Духа як безперервний процес в історії спасіння. Його часовими «віхами»  стали оживотворення Святим Духом усього, що сотворив Отець; утішанням людини Обітницею після її гріхопадіння; «ведення» людства від неповноти його понять до зрілого й усвідомленого очікування Месії. Це очікування плекав і надихав Святий Дух, Який «говорив через пророків». Старозавітний вибраний народ у давнину щорічно святкував три великі празники: Пасхи, П’ятдесятниці і Кучок. Свою назву сьогоднішнє свято отримало від того, що це був п’ятдесятий день після празника Пасхи. П’ятидесятниця була спогадом про надання Божого Закону Мойсеєві на горі Синай у п’ятдесятий день після виходу Ізраїльського народу з Єгипту. Також старозавітна П’ятидесятниця була святом жнив і подяки. Того дня за приписом закону до Єрусалиму приходили юдеї з усіх усюд, навіть з далеких країв діаспори, щоб подякувати Богові за земні плоди та зложити з них у Єрусалимському храмі свою жертву.  Апостоли і перші християни продовжили святкувати Пасху і П’ятидесятницю, але наповнили ці свята новим сенсом. Пасха була не просто спогадом про вихід з Єгипетської неволі, а пережиттям Христової Пасхи-Переходу від смерті до життя, якою Господь звільнив людину від підлеглості гріху і смерті. А у п’ятдесятий день після Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа свята Церква святкує Зіслання Святого Духа на апостолів, яке якраз відбулося у день, коли до Єрусалиму зійшлися юдеї, аби святкувати старозавітню П’ятидесятницю. Про цю подію Діяння апостолів розповідають нам такими словами: «Як настав день П’ятдесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці» (Ді. 2, 1). Знаємо, що на п’ятдесятий день після Пасхи апостоли були зібрані в тій самій світлиці, де була започаткована Тайна Євхаристії, а потім відбулася зустріч з Воскреслим Христом. Саме там вони відкрили в собі силу Духа Святого, який зійшов на них.  Святе Письмо навчає нас, що Святий Дух є Духом Христа і що Ісус, як чоловік, мав повноту Духа Святого, який являв усі Його вчинки. У Новому Завіті читаємо, що Дух Святий водив Ісуса (пор. Мт.4,1), а Його слова були повні Святого Духа, бо ними Він наказував коритися сотвореному світу. Коли ж Ісус довершив діло відкуплення і приготувався, щоб залишити цей видимий світ, то залишив апостолам свій найцінніший дар – повноту Святого Духа.  Ісус Христос об’явив нам правду про Святого Духа, кажучи: «Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то він і засвідчить про Мене» (Йо. 15, 26). «Ніхто не може сказати: Господь Ісус, як лише під впливом Духа Святого», – каже апостол Павло (1Кор.12,3). Ось чому, отримавши у Миропомазанні «печать дару Святого Духа», в Символі віри християни ісповідують віру в «Єдиного Господа нашого Ісуса Христа». Зіслання Святого Духа це – наче вінець і печать на ділі спасіння людського роду, що його довершив Божий Син через свої страждання, смерть і воскресіння. «Прийміть Духа Святого, – каже Ісус апостолам після воскресіння, – кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Йо. 20, 21–22). Святий Дух, є «полум’ям, що спалює гріхи» та «творить нових людей». Ісус дарує апостолам Святого Духа для того, щоб надихнути на місію. У день П’ятидесятниці сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христової Благовісті, отримавши Його, вони стануть «свідками Христа в Єрусалимі, в усій Юдеї і Самарії, і аж до краю землі» (Ді. 1,8). У цей день починає діяти Христова Церква, яку Святий Дух провадить, просвічує, освячує і оберігає впродовж земної історії. Під час першого сотворення Бог дихнув свого Духа в неживу матерію і так почалося життя на землі. Під час П’ятидесятниці Бог вдихає в Христових послідовників нового Духа, і так розпочинається нове життя – Церкви. Розповідаючи про подію Зіслання Святого Духа, Діяння апостольські згадують і про присутність при цьому різних народів, які дивуються: «Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: партяни, мідяни, еламії, і мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту й Азії, Фригії і Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що тут перебувають, юдеї і прозеліти, крітяни й араби – ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі?» (Ді.2, 8-11). Біблійні науковці і коментатори пояснюють, що, перераховуючи відомі на той час народи, священний автор підкреслює, що від самого початку Церква є вселенською або католицькою, і що її вселенськість не є плодом приєднання різних спільнот, яке стається з роками чи століттями. Святий Дух від самого початку створив її як Церкву всіх народів. Вона обіймає увесь світ, долає всі расові, класові та національні кордони, об’єднує людей у сповідуванні Триєдиного Бога. Святий Дух оживляє Церкву. Вона не походить з волі людини, з її роздумів, вмінь чи організаційних здібностей, бо якщо би це було так, то вона вже давно б згасла, так само, як проминає кожна людська річ. Христос же обіцяє, що адові ворота не подолають Церкви (пор. Мт.16,18). Церква – Христове Тіло, оживлене Святим Духом. Він же є Гарантом здійснення її в історії задуму Отця, вершиною якого стане славне Зновупришестя Божого Сина, коли «все» сповниться Богом.   Празник П'ятидесятниці запрошує нас до визнання нашої віри у присутність і дію Святого Духа, до того, щоб призивати Його зшестя на нас, на Церкву і на увесь світ. Святий Дух є даром, що Христос випросив і постійно випрошує у Небесного Отця для Своїх друзів. Через Сина Божого, Який помер, воскрес і вознісся до Отця, сходить на людство Божий подих – Святий Дух. Тим самим, там, де панували поділи та відчуженість, народжується єдність та порозуміння, розпочинається процес об'єднання поділеного та розсіяного людського роду у нове тіло, тобто Церкву. Єдність є наслідком Божого діяння, вона є «візитною карткою» християнської спільноти продовж усієї її історії.  У празник П'ятидесятниці Святий Дух являється як вогонь, що зійшов на Ісусових учнів та дарував їм новий Божий запал. Апостоли, разом з вірними різних спільнот, донесли цей Божий вогонь аж до краю землі, бажаючи відновити лице землі. Наскільки відмінним є цей вогонь від вогню воєн та бомб; як відрізняється вогонь, запалений Христом, від вогню, запаленого диктаторами різних епох, навіть нашого ХХІ століття, що залишають за собою зруйноване життя, спалену землю, біль і горе людства. Божий вогонь є вогнем палаючого куща (пор. Вих. 3, 2), що горить, але не згоряє; є полум'ям, що палає, однак, не руйнує, а навпаки, виявляє найкращі і найправдивіші сторони людини. Дозвольмо, щоб вогонь Святого Духа доторкнувся до нас. Це є необхідним для нашого переображення, для нашого спасіння! Святий Дух є найбільшим даром Бога людині, найвищим свідченням Його любові до нас. Він робить нас причасниками своїх дарів через тайну Хрещення і Миропомазання. Він дарує нам мудрість, розум, раду, кріпость, знання, побожність і страх Божий; та у співдії з Ним отримуємо плоди: любов, радість, мир, терпеливість, добротливість, милосердя, віру, лагідність, поміркованість, що сходяться в найвищому дарі – любові, адже Бог – це Любов (1 Йо. 4, 8.16). Також силою Святого Духа таїнства Христової Церкви стають пасхальними плодами спасіння практикуючого у вірі Божого люду. Дорогі у Христі! Впродовж історії чимало людей вважали, що вони діють чи промовляють за натхненням Святого Духа. Не мало таких людей і сьогодні. Однак, що є критерієм, який дозволяє нам розпізнати, що за якимось діянням є дія Третьої Особи Божої? – Папа Лев XIII (енцикліка Divinum illud) і Пій XII (енцикліка Mystici Corporis) називають Святого Духа «душею Церкви». Подібне твердження зустрічаємо ще у Святих Отців Церкви, які називають Третю Особу Божу наче спільним серцем усіх вірних. Святий Дух не діє всупереч Церкві, тому якщо хтось стверджує, що діє у Дусі Святому має засвідчити це своїм перебуванням в єдності з Церквою. Пам’ятаймо про це, коли на екранах наших телевізорів чи комп’ютерів спостерігаємо різних новітніх цілителів і псевдо проповідників! Святий Дух є важливим у житті кожного християнина. Він, як було сказано, провадить Церкву стежками її історії. Але Він так дуже необхідний кожному з нас і нашому народові в цілому. Бо кожного разу, коли хтось із нас, загубившись серед безлічі голосів скептицизму і недовіри, які сьогодні пригнітають людину, зможе подолати всяку невпевненість і поверхневість, із відкритістю довіритися Божій правді, яка є нам проголошеною, то в нас відбуватиметься  пророцтво Спасителя, яке ми чули: «А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім'я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що я сказав вам» (Йо. 14,26). Кожен раз, коли хтось із нас – охоплений труднощами, нерозуміння, стражданням, – замість того, щоб зневіритися, нехай звертає свій погляд до Небесного Отця, Який любить нас і знаходьмо в собі сили продовжувати своє змагання як особи віруючі, то відчуватимемо в цей момент, ту силу, яка втішила і дала силу апостолам, та ісповідникам віри всіх часів свідчити Христа у світі.  Дорогі брати і сестри, ми сьогодні, як ніколи, розуміємо, що наша перемога над російським агресором залежить не тільки від кількості зброї, якої потребуємо, а й від Божої допомоги. Як нам сьогодні потрібна єдність і соборність нашої держави! Наскільки важливим для нас є мир і злагода в нашому народі! Пам’ятаймо, що Дух Святий є духом миру і духом єдності. Нехай Він сьогодні наповнить кожного з нас, обновить у нашому серці радість і силу християнського життя, відкриє нам таємниці нашого буття і покличе нас до християнської досконалості. Живімо і рухаймося у Ньому, щоб чути нам голос Істини та сповнятись нею, щоб бути утішеними і повними всякого добра на збудування. Живімо не духом світу, але у Святому Дусі. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 8 червня 2025 року Божого,м. Борислав Детальніше...

Владика Ярослав відвідав парафію Вознесіння ГНІХ с. Недільна на Старосамбірщині [фото]

У неділю, 1 червня, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію с. Недільна на Старосамбірщині. Освятивши престіл, єпископ очолив Божественну Літургію у співслужінні о. Михайла Николина, декана Старосамбірського, о. Антона Маличковича, адміністратора парафії, та священників Старосамбірського деканату. Детальніше...

У Дрогобицькій семінарії відбулося урочисте поставлення випускників-дяків [фото]

  У суботу, 31 травня, в Дрогобицькій духовній семінарії відбулася урочиста Божественна Літургія, яку очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Архиєрею співслужили о. Миколай Витівський, ректор Дрогобицького інституту Пресвятої Трійці, о. Дмитро Сенейко, декан дяківсько-регентського факультету, а також священники єпархії. Літургію супроводжували співом випускники дяківсько-регентського факультету під керівництвом викладачки пані Ірини Захарій. Детальніше...

Владика Ярослав у свято Вознесіння Господнього: У своїй особі Христос назавжди з’єднав Бога з історією людини, а людину з Небесним Отцем

29 травня, у свято Вознесіння Господнього, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на Вознесіння Господнє (2025)

Сповнивши промисел щодо нас, і те, що на землі, з'єднавши з небесним,вознісся ти у славі, Христе Боже наш,ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи,Ти кличеш до тих, що люблять Тебе, Я з вами і ніхто проти вас.(Кондак свята) Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі драти і сестри! Кондак нинішнього свята передає сенс події Вознесіння Господнього. Зі Святого Писання дізнаємося, що Ісус Христос, після свого воскресіння перебував на землі ще сорок днів і з'являвся своїм апостолам та учням. Весь цей час Господь навчав, давав своїм послідовникам вказівки на майбутнє, напоучував у розумінні Священного Писання, заохочував до проповідування Євангелії по всьому світі. Він також пообіцяв учням зіслати Святого Духа, котрий укріпить їх у вірі та дасть відвагу в розумінні й свідченні про Нього у світі. У своєму Вознесінні Ісус Христос повертається до слави, що належала Йому завжди як Сину Божому співістотному з Небесним Отцем. Він повертається до неї в людській природі, яку прийняв від Марії – Пресвятої Богородиці, і несе з собою прославлені знаки терпіння. Він повертається до Отця як Відкупитель людства, щоб зіслати нам дар Святого Духа, що дає життя та утішення. Таким чином Вознесіння Господнє проголошує надію людству. Сучасній людині, незважаючи на здобутки науки і техніки, так загрожує втрата основоположного сенсу життя. Але саме у таїні Вознесіння вона знаходить сенс свого покликання. Людська природа Христа є також нашою людською природою: у своїй особі Христос назавжди з'єднав Бога з історією людини, а людину з Небесним Отцем. «Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (пор. Мт. 28:20). Про свято Вознесіння дуже влучно говорить папа Венедикт XVI у книзі «Ісус із Назарету»: «У вознесінні Ісус йде не кудись до далеких небесних світил, а входить у спільність життя і влади з живим Богом, у стані вищості Бога понад усяким простором. Тому він не «пішов геть», але завдяки самій Божій могутності завжди присутній тепер з нами і для нас. У прощальних промовах Євангелія від Йоана Ісус саме це говорить своїм учням: «Відходжу і до вас повернуся» (Йо. 14, 28). У цьому стихові дивовижно виражена своєрідність «відходу»... Його відхід одночасно є «приходом», новим способом близькості, тривалої присутності, радості, про яку йде мова в Євангелії. Оскільки Ісус є біля Отця, Він не є далеко, але близько до нас. Тепер Він вже не в одному окремому місці світу, як перед Вознесінням, тепер у своїй могутності, що перевершує для всіх усякий простір, Він присутній поруч з усіма і йому моляться всі – протягом цілої історії – і в усіх місцях». Коли в священному писанні чи богослужбових текстах згадується «небо та землю», то йдеться не про фізично-просторовий вимір нашої дійсності, а про інший вимір, іншу грань реальності.  «Небо» є «простором», в якому перебуває Бог, це Божий вимір життя і реальності, а «земля» – «простір», в якому перебувають люди. Той, хто перебуває на небесах (у біблійному розумінні), може одночасно знаходитися і в будь-якій точці землі. Тому Ісус після свого вознесіння став доступним всім і всюди. А разом з тим Він стає володарем землі, адже в біблійному розумінні, Той, Хто перебуває на небесах, є Володарем, Господом усієї землі. Це засвідчують слова наприкінці Євангелія від Матея, якими Ісус звертається до Своїх учнів: «Дана мені всяка влада на небі і на землі» (пор. Мт. 28, 18). Господь наш Ісус Христос видимо і урочисто зійшов на небо, щоб відкрити шлях невидимій благодатній дії Святого Духа, бо всі особи Святої Тройці приймають участь у нашому спасінні. Діло відкуплення людства було звершене Ісусом Христом, а діло благодатного освячення належало звершити Святому Духові. Возносячись на небо, Христос наш Спаситель відкрив всім віруючим в Нього благодатний шлях до Отця. Цим шляхом вірності заповідям, самовідданної посвяти, внутрішнього відновлення і очищення у благодаті Святого Духа через святі Таїнства освячуємо своє земне життя в надії на життя вічне. Рівно ж Вознесіння Христове зміцнює нашу віру. Апостоли через видиму людську природу Ісуса Христа увірували в Його Божество. Але ще більша заслуга є тих, котрі вірують у Нього, не бачивши, бо Сам Христос каже: «Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (пор. Йо. 20, 29). Вознесіння Христове зміцнює нашу надію. Той факт, що Христос людську природу возніс на небо, дарує нам надію, що й ми будемо з Господом: «І коли піду й приготую вам місце, прийду знову й візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я» (Йо. 14, 3). Вознесіння Христове зігріває в нас любов до небесного – вічного. Апостол Павло говорить: «Шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога. Думайте про горішнє, а не про земне» (Кол. 3, 1-2), адже, за словом Господа, «де скарб ваш, там буде й серце ваше» (пор. Мт. 6, 21). Апостол народів говорить про те небесне, яке повернув нам Христос і яке ми втратили через гріх.  Це небо – близькість з Богом, бо небо є там, де є Бог. Це небо – царство вічного життя, як торжество любові над ненавистю та гнівом, як перемога над гріхом і смертю. «Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку» – каже Господь (Мт. 28:20). Ця обітниця – особлива для нас, адже Ісус дав її своїм учням у той момент, коли їх зоставляв. Вона в особливий спосіб реалізується у таїнстві Євхаристії. Під видом хліба і вина Христос уособлюється у конкретному місці і часі, дозволяючи кожній людській істоті, де вона не була б і до якої б не належала історичної епохи, нав'язати з Ним особистісний контакт. В Євхаристії логіка Воплочення осягає свою остаточну повноту. Євхаристія це вінець цієї дороги, яка привела Христа до відмови від божественних привілеїв, щоб прийняти вигляд слуги (пор. Фил.2,8-7) і щоб стати біля кожного з нас, щоб в кінці кінців стати Їжею і Напоєм для нашої душі в її духовній мандрівці. Ісус не лише тому хотів залишитися з нами, щоб утішати нас у щоденному житті і помагати у прийманні життя з усіма його викликами. Він є з нами, щоб підтримувати нас у боротьбі з кожним проявом зла на землі і щоб стимулювати наше заангажування у поступі до цілей щоразу більш гідних людини й її покликання. Постійна участь у Господній трапезі безпосередньо торкається нашого усвідомлення добра і зла, ставить нас перед обличчям власної відповідальності щодо ближніх та оточуючого світу. Таким чином Євхаристія як «ламання хліба» зобов'язує нас зробити наш особистий  внесок у будівництво «нового творіння»! Свято Вознесіння говорить нам і про остаточне покликання та призначення людини – реалізувати Божу волю «як на небі, так і на землі». І це можливе лише за умови усиновлення людини Богові, зверненні всього свого людського потенціалу в напрямку до джерела свого життя – Бога Отця. Таким чином сенс усього людського життя на землі – це прагнути неба, щоб Бог був у моїй душі, бо де Бог, там і є небо. Це сенс життя, це сенс відносин, щоб Бог був творцем неба у моїй душі. Для цього потрібно кожному з нас запросити Бога до свого серця, щоб бути людиною вознесіння. Наше небо потребує постійного оновлення, постійного поступу, досконалості. Лише в Бозі можемо реалізувати справжню людськість. Вознесіння Господнє також показує, що все у житті людини на землі може бути вознесене до небес, все може набрати сенсу і значення у світлі Небесного Царства. Важливо, щоб ми переживали це вознесення, щоб небо в нашій душі настало, щоб від настання неба змінилося наше реагування, можливо на важкі ситуації, на різні обставини, щоб на них ми вміли по-небесному реагувати на дорогах нашого життя. Господь не залишив нас Він завжди там, де збираються двоє чи троє в Його ім'я (пор. Мт.18,20). Він серед нас, бо ми зібралися у храмі в Його ім'я. Він при серці кожного, хто шукає Його і прагне до Нього. Від серця починає свій шлях людина до Бога. І ми розуміємо, що на небеса Господь зійшов не для того, щоб піти від людей, а для того, щоб наблизитися до кожної людини. Він не залишив апостолів, а перебував з ними під час їх проповіді й свідчення. Він перебував із мучениками й ісповідниками під час їхніх страждань і вони відчували Його допомогу. Господь перебував із преподобними і праведними та полегшував їх подвиг. Дорогі у Христі, ці дні війни агресора московії проти нашого народу просім Господа, щоб підняв нас з нашого горя, болю та  сліз, показав нам вихід із тяжких життєвих обставин, у яких ми перебуваємо. Нехай наша спільна молитва єднає нас і наповнює радістю і впевненістю в тому, що Христос є посеред нас (пор. Мт. 18.20). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь! + Ярослав 29 травня 2025 року Божого,м. Дрогобич   Детальніше...

Владика Ярослав: Хто любить Бога, той страждає у світі, хто відкривається Богові і в любові пише історію власного існування, той неминуче сходить на хрест

25 травня, у неділю Сліпонародженого, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Неділя Сліпонародженого (2025)

Христос Воскрес! Дорогі в Христі брати і сестри. З сьогоднішнього євангельського читання дізнаємося, що дорогою до Єрусалимської святині Ісус зустрів сліпого від народження чоловіка. Учні запитали Його: «Учителю, хто згрішив? Він – чи батьки його, що сліпи він уродився?» (пор. Йо. 9, 2). «Ані він не згрішив, ані його батьки, – але щоб ділам Божим виявитись на ньому» – каже Христос (пор. Йо. 9, 3), таким чином Господь вчить нас подивитися іншими очима на проблему страждання, яке так часто зустрічаємо на дорогах людського життя. Хрест Христовий змінив сенс людських болів і страждань фізичних і моральних назавжди – вони вже не покарання і не прокляття. Страждання відкуплені відтоді, як Син Божий узяв їх на себе. Завдяки Христовому хресту самі страждання стали своєрідним всезагальним, вселенським таїнством спасіння для людства Дуже часто в нашому щоденному житті ми не розуміємо, як колись апостоли, таємниці терпіння, і здається, що причина нашого нерозуміння є в тому, що наші очі не звернені на Христа розп'ятого і воскреслого. Чим глибше вникаємо в таємницю християнського життя і досконалості, тим краще розуміємо позитивну вартість терпіння. Можемо сказати, що разом із страстями Христа і Його воскресінням кожне людське терпіння знаходиться в новій ситуації. Вже в Старому Завіті праведний Йов розумів його коли говорив: «Я знаю – Захисник мій живе...» (пор. Йов. 19,25). І відносно цього розуміння скеровував своє власне терпіння, яке без спасіння не могло б мати повноти свого значення. Людина знаходить у воскресінні Ісуса Христа нове світло, що допомагає їй переходити густу темряву сумнівів, безнадійності, пониження та переслідування. Тому Апостол народів пише: «Бо як маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа і надмір утішення» (пор. 2 Кор. 1,5). Світ пізнає в нас образ Христа і задля того поводиться з нами так, як поводився з Христом. Бо ж хто любить Бога, той страждає у світі, хто відкривається Богові і в любові пише історію власного існування, той неминуче сходить на хрест, а мудрість хреста – це логіка воскресіння (пор. Йо.16, 33). Однак для цього потрібне довір’я в Божу любов і милосердя. Потрібно молитись і жити «Таїнствами Спасіння», щоб знайти досить сили і змогти відректися самого себе взяти свій щоденний хрест і йти слідом за Христом (пор. Мт. 16, 24). Оздоровлення сліпородженого, про яке читаємо у сьогоднішній Євангелії, є дуже промовистою подією, яка відкриває нам, з одного боку страждання невинної людини, а з другого – силу Божої любові та милосердя. Можемо собі уявити стан чоловіка, який був позбавлений зору ще від лона своєї матері. Його життя почалося та протікало в цілковитій темряві, так що він ніколи не бачив своїх батьків, тим більше не мав гадки побачити обличчя Месії, Сина Божого, на якого очікував весь Ізраїль. Кожен, хто проходив повз нього, відчував, що такий стан для людини не є природній і може є наслідком якогось тяжкого гріху.  Ісус, відповідаючи учням про причину цієї тілесної сліпоти, спрямовує їх погляд в іншу площину, в якій така тілесна недуга є тільки символом набагато гіршої темряви, яка обіймає весь людський рід після гріхопадіння наших прародичів – темнота духовна. Сліпота ця унеможливлює пізнання правди, яка нас визволяє (пор. Йо. 8, 32). Це зло, починаючи від Адама, успадкувала кожна людина і вже не бачить Бога як Отця, себе самого як сина, а інших як ближніх. Такою темрявою оповита кожна людина, яка засліплена життям без Бога. Тому Христос сьогодні відкрито заявляє як учням, так і кожному з нас, що саме Він є тим Світлом невечірнім для просвічення духовних сліпців, які живуть у темряві гріха (пор. Йо. 9, 5). У пролозі євангелиста Йоана сказано, що Боже Слово, є джерело життя всього, що існує, - є світлом людей (пор. Йо.1,4). Ісус, Воплочене Слово, Син Чоловічий і Син Божий, об’явив себе як життя і світло. Життя і світло є внутрішньо пов’язані між собою: вийти на світло означає народитися. В сьогоднішній благовісті представлено дорогу хрещення: це дорога просвітлення, яка робить нас новими людьми народженими з висоти з води та Духа (пор. Йо. 3,3-5). Охрещені є названі просвітленими (пор. Євр 6,4;10,32). Тому християнська віра з своєї природи є «баченням». Не йдеться тут про особливі чи надзвичайні видіння, а про те, щоб відкрити очі на дійсність. Адже людина є від народження сліпою. Гріх, морок і страх закрили їй очі і проектують на її уста її ж переживання. Лише світло любові дозволить їй відкрити очі і побачити дійсність. Ось чому Спаситель, уздоровлюючи сліпородженого, разом з тим відкриває йому також і його очі віри (пор. Йо. 9, 38).  Помазання очей незрячого глеєм ще не дає прозріння, але чоловікові наказано Господом піти і вмитися в Силоамській купелі. Це – вчинок віри. Це не так як Нааман-сирієць у схожих обставинах (пор. 2 Цар. 5,10-12). Незрячий зразу ж послухався і отримав дар зору. Силоамська купіль, що означає «посланий» – це ніщо інше як Ісус, який є справді «Посланим». Для ранніх християн Ісус був Силоамською купіллю, вода якої представляла воду хрещення, якою Ісус обмиває наші очі сьогодні, щоб дати нам світло свого божественного об’явлення. Так само як він запитав сліпородженого: «Віруєш…?», Він питає і нас сьогодні у хрещенні, і ми відповідаємо Символом Віри, після якого ми, як і сліпороджений, схиляємося і поклоняємося Йому. Розповідь про зцілення сліпородженого часто використовувалася у підготовці оглашенних, яких Рання Церква готувала до хрещення. Святий Августин каже: “Цей сліпий показує людство... коли сліпота є невірством, а прозріння є вірою... Він вмив свої очі у купелі, яка перекладається як «посланий»: він в Христа охрестився.” Ісусові чуда є праобразом чудесних речей, які стаються у Церкві під час звершення святих Тайн. Жодна вода не може обмити душу людини від гріха, однак це звершується під час хрещення силою Святого Духа присутнього в обряді таїнства Хрещення Церквою. Той самий Святий Дух діє і в олії під час святої Тайни Єлеопомазання і, передовсім, у Таїнстві Євхаристії – євхаристійному хлібі та вині. Святі Таїнства є початком майбутнього часу.  Християнський мислитель Ориген метафорично говорить про дві «книги», які ми повинні прочитати, щоб зрозуміти сотворений Богом світ. Перша – це наша душа, яка «відчитує» події власними очима та розумом. Другою книгою є Святе Письмо. Ці дві книги взаємодоповнюються. Читаючи Святе Письмо, ми краще розуміємо самих себе, і легше віднаходимо духовне значення його текстів для нас. Коли ми пізнаємо духовний сенс існування людини, тоді також розширюється і наше розуміння реальності. Один вчений ботанік часто ходив до лісу збирати зразки рідкісних рослин і коренів. Його побачив лісник і почав за ним стежити, проте не побачив нічого підозрілого у поведінці того чоловіка. Коли вчений зауважив, що за ним іде лісник, взяв його за руку і сказав до нього: «Ходи зі мною і я тобі покажу те, що ти ще ніколи не бачив на цій території». Лісник почував себе дещо ображеним, але позволив себе попровадити: «Чи бачиш ці рослини? Вони ніде більше не ростуть, лише на цьому пагорбі. І подивись на цей незвичний вид комах!» Тоді зник скептицизм лісника. Пізніше він визнав: «Я ходив по цій території як сліпий, а той чоловік відкрив мені очі». Світ був створений, щоб нас провадити до Бога. Глей і вода, використані Ісусом, оздоровили сліпонародженого. В алегоричному сенсі все Боже створіння повинно лікувати нашу духовну сліпоту. Ми часто забуваємо про Бога, ми не зауважуємо Його на нашій дорозі життя, де, натомість, зауважуємо і захоплюємось іншими речами та особистими пріоритетами. Однак все творіння говорить: Творець існує, все було нам дане, щоб бачачи ми підносили душу до Господа. Космос є монументальним діянням Божественого Митця. Природні науки досліджують його, проте Творець очікує, що духовні люди через всесвіт пізнають Його Самого. Так як визначні твори мистецтва стають в повні зрозумілими лише експертам, так і діла Божі можуть споглядати духовні люди. У Старому Заповіті таких людей спочатку називали «видющими», тому що вони пояснювали іншим їхні видіння. Потім, саме тому, що вони говорили, їх називали «пророками». Вони відкривали перед іншими правдиве бачення реальності. Свої слова вони записували самі, або це робили їхні учні. Так народилися книги, які ми називаємо Священним Писанням. Дорогі у Христі, сьогоднішнє Євангеліє відкриває нам тайну нашої віри - можливість бачити нашого воскреслого Господа і Творця своїми духовними очима. Господь прагне розвіяти духовну сліпоту в кожному із нас. Він прагне роз'яснити, що Він є світлом для світу, він відкриває очі на правдиву реальність, хоче показати всі наші темні сторони, на які є прикро дивитися, бажає уздоровити нас від темряви наших гріхів та пристрастей. Ісус зможе привернути нам духовний зір тоді, коли ми будемо готові поглянути на свої темні сторони гріха, навернутися до Бога і відчути потребу Його помочі. Він вчить нас покори, щоб людина могла відвернутися від гордого ідеалу самої себе і визнати свою гріховність перед Господом. Після цього Ісус наказує «іти», це означає не затримуватися на одному місці, але прямувати вперед дорогою досконалості життя. Слова Ісуса є джерелом, яке очищує людину, обмиває з усіх уявлень, які спотворили первісний і правдивий образ Божий в нас. Адже кожен з нас отримав таке оздоровлення у Тайні Хрещення, через яку ми перейшли як через силуамську купіль і завдяки якій ми стали називатися Божими дітьми, дітьми Його світла.  У час повномасштабної війни агресора московії, особливо просімо нашого Господа, бути з нами, торкнутися ран нашого народу, підтримати всіх тих, які занепадають духом, зцілити поранених, відкрити очі християнської надії для тих, хто сьогодні її втрачає. Господи Ісусе Христе, дай нам побачити Тебе між нами у многостраждальній Україні, дай нам сказати: «Вірую, Господи!» — і поклонитися Тобі. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця і причастя святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 25 травня 2025 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...